Воскресенье , 23 Февраль 2020

Моя надія і опора

*Присвячується моєму татові

Як же приємно повертатися в рідне шахтарське містечко. Так багато різних дитячих спогадів, пов’язаних з кожним його куточком!

Зараз, за сімейною традицією, ми всі сидимо на кухні та п’ємо гарячий чай. Для батьків я назавжди залишусь маленькою дівчинкою, з великими карими очима. Мені так хочеться зупинити час, щоб насолодитися моментом: в душі тепло, а наші щоки вже болять від сміху! Але це неможливо. Час нікого не оминає, нагадуючи, що немає нічого вічного. Мимоволі я згадую минуле.

Ось тато після важкої зміни забирає мене з дитячого садочку. І всю дорогу з цікавістю вислуховує те, як я провела день, як один з хлопців мене дражнив, показуючи язика, і яку пісню ми вивчили на занятті у школі естетичного виховання.

Тато завжди приносив гостинець (казав, що він від зайчика) – мої улюблені солодощі. Лише в підлітковому віці я зрозуміла, що цей щедрий зайчик – насправді людина. Мені чотири роки. Ввечері, після важкого трудового дня, коли ти дивився телепередачу, я сідала тобі на коліна. Мені було все одно, що дивитися, навіть якщо новини, які в дитинстві я не любила, адже головне, що ти був поруч. Я пам’ятаю, як ми з мамою часто зустрічали тебе з роботи. Як я, знайшовши тебе очима, бігла в твої обійми.

П’ятий клас. Мабуть, з цього часу я перестала дружити з математикою. Ти, провівши багато годин на шахті, допомагав мені зрозуміти складнощі точної науки.

Я пам’ятаю, як ти готував свою фірмову страву. Така смачна смажена картопля не виходила навіть в мами. Тільки «т-с-с»! Це наша маленька таємниця.

Мені п’ятнадцять. Я знову розчарувалася у тих, кого вважала друзями. Але я ніколи не сумнівалася на рахунок двох близьких людей, які з величезним успіхом замінюють усіх товаришів. Ці дві людини не будуть заздрити, завжди підтримають і допоможуть. Чому ми шукаємо найліпших друзів десь у школі, в університеті, на роботі і зовсім не беремо до уваги сім’ю?

Я можу поділитися з тобою найсокровеннішим і бути певною, що ти зрозумієш і допоможеш мені.

Ти кожного дня зустрічав мене з гуртків, хоча був дуже втомленим. Усю дорогу ми розмовляли про книги, фільми, науку. Саме ти привив мені любов до читання та документального кіно.

Я завжди з неподільним жахом оглядала татові подряпини і з невимовним страхом дивилася на шрами, де зовсім недавно була виробнича травма. Я дивувалася твоїй мужності та силі. І кожного вечора тихо просила у Бога, щоб ти  повертався додому живим і здоровим.

А знаєш, як я пишалася тобою, коли тобі вручили медаль «Шахтарська слава» за доблесну та відповідальну працю. Я чудово знала, як важко та старанно ти працював. Саме ти навчив мене відповідально ставитися до роботи та любити свою справу.

Зараз твої очі наповнені мудрістю та любов’ю. На обличчі вже з’явилися перші зморшки, а сивина легенько торкнулася твоїх скронь. Твої  руки, такі сильні та мужні, всіяні подряпинами, ніжно обіймають мене за плечі. І в цей момент мені хочеться сказати лише одне: «Дякую тобі, тату!»

Моя надія і опора

Лина Щербина

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Оцените статью:
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (2 оценок, среднее: 3,00 из 5)
Загрузка...

Тоже интересно!

Шахтерские байки

Как-то горняки начали замечать, что в шахте развелось много крыс. То у Толика тормозок сожрали, осталась только обертка с шахтерского еженедельника, то у Гришки сало с бутерброда стащили, пока он отвернулся во время перерыва. Решили шахтеры принести в шахту кота Ваську, который жил у шахтной столовой – пускай этот жирный котяра делом займется, крыс погоняет и выловит. Сказано – сделано. На следующий день перепуганный Васька вцепившись в робу Иваныча после скоростного спуска в клети благополучно приземлился на 300-м горизонте.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: