Понедельник , 26 Октябрь 2020
Главная / Новости / Личность / «Одного разу спитав себе: «Якщо не я, то хто?»
DSC_7542
Олександр Подципко

«Одного разу спитав себе: «Якщо не я, то хто?»

Можна скільки завгодно скаржитися на долю, дорікати владі, що не дбає про людей, і заздрити сусідам-європейцям. Мовляв, уміють жити! І чекати, доки хтось дасть раду нашим проблемам. Мешканець села Бажани на Петропавлівщині Олександр Подципко порожніх теревень не розводить – відразу стає до справи і власноруч змінює життя навколо себе.

Олександрові невдовзі виповниться 48 років, майже 23 з них він працює на шахті ім. М. І. Сташкова ШУ Дніпровське ДТЕК Павлоградвугілля. Його посада – гірничий майстер дільниці ШТ-1. Мешкає з родиною у невеличкому селі Бажани. Минулого року чоловік за підтримки своїх земляків став депутатом Миколаївської територіальної громади.

«Не збираюся бути статистом»

«Я змалечку живу в селі, прив’язаний до нього душею, – розповідає гірник. – Люблю цей край, його природу, людей. Батьки мої звідси – працювали весь час у колгоспі. Мені ніколи не було байдуже, що коїться довкола мене, які проблеми болять односельцям. Коли у грудні 2019 року Дмитрівська сільрада увійшла до складу Миколаївської громади, я вирішив балотуватися у депутати, аби представляти інтереси свого села на рівні ОТГ (об’єднана територіальна громада – прим. «ВШ»)».
Ні для кого не таємниця, говорить Олександр, що роль депутата на селі часто обмежувалася відвідуванням сесій і формальним голосуванням. Тим часом, люди й далі потерпали від спільних проблем. Зокрема, у Бажанах їх ставало дедалі більше. Час було покласти край – депутат має діяти, а не бути статистом при владі. Серед земляків знайшов чимало однодумців.
«Одного разу спитав себе: «Якщо не я, то хто?» – говорить Олександр. – Сподівання були на те, що увійшовши до складу Миколаївської громади, ми отримаємо якусь допомогу і зможемо почати ремонти. Нашим селам бракує якісних доріг та вуличного освітлення. Скажу, що на момент об’єднання бюджет Дмитрівської сільради був копійчаний. Надію на зміни підживлювало й усвідомлення того, що за моєю спиною є ДТЕК – у разі чого я зможу звернутися за допомогою до колег».
Виявилося, що до кінця 2020 року Миколаївка законодавчо не мала змоги фінансувати новоприєднані села Дмитрівського старостату. Тому О. Подципку довелося гуртувати людей, засукати рукави й самотужки, де це було можливо, дати ладу у своїй домівці.
«Що ми зробили? Пофарбували облуплену автобусну зупинку на трасі. Односельці, яким я запропонував цю ідею, спочатку засумнівалися: мовляв, навіщо воно треба? Тоді я попросив допомоги у нашого фермера – той дав гроші на фарбу. Зрештою, запросив знайомих хлопців, узяв пульверизатор, і разом ми оновили зупинку. Це було навесні. А нещодавно ми домоглися, щоб навпроти існуючої на трасі встановили ще одну зупинку для тих, хто їде у зворотному напрямку. На обох зупинках встановили урни», – розповідає шахтар.

«Самотужки я б нічого не зробив»

За словами Олександра, його очі давно муляло сміття, яким було захаращене сільське кладовище. Вирішив оголосити толоку, звернувся мало не до кожного жителя. Люди відгукнулися й усі разом навели лад на цвинтарі… Інший приклад. Поблизу його двору кілька років тому облаштували дитячий майданчик – у рамках державної програми. Але час минав, гойдалки й каруселі час від часу зношувалися, їх доводилося лагодити. Робив це наш герой власноруч.
«А ще ми облаштували пляж на річці Самарі. Запропонував активним односельцям створити комфортну зону відпочинку. Аби люди могли купатися й рибалити. За власні кошти купили дошки, змайстрували столи, лавки, на березі біля самої води приладнали 3 кладки. Із них тепер дуже зручно вудити рибу. Урни теж поставили. І, знаєте, люди таки призвичаїлися не смітити на пляжі. Бо розуміють, що самим доведеться прибирати… Питаєте, чи можна наших людей, звиклих сподіватися на когось, привчити до того, що їхнє життя залежить від них самих? Гадаю, так. Небайдужі, ініціативні громадяни в нас теж є, бо самотужки я б нічого не зробив. Як кажуть, гуртом і батька легше бити», – розмірковує наш герой.
Олександр визнає: йому непросто поєднувати важку працю гірника й активну громадську діяльність. Часу на кожну справу обмаль. Він тепер чи не щодня мусить відповідати на дзвінки односельців. Хтось прохає допомогти з довідками, комусь кортить поскаржитися на сусіда, десь підпалили сухостій – він теж мусить реагувати. Каже, згодом під його депутатську опіку може потрапити й Олефирівка.
«Звісно, друзі мене питають, навіщо я начепив на себе це ярмо і тепер не маю часу вгору глянути? А я розумію, що мушу це робити, бо якщо вже взявся за справу, повинен її робити. Адже ніхто за нас, жителів громади, не змінить життя у селах на краще. До речі, я вдячний своїй родині – дружині Олені, синам Євгену й Миколі – за підтримку моїх зусиль. Хлопці в мене дорослі і теж працюють гірниками. Обидва на першій дільниці шахтного транспорту, де працюю і я», – завершує розповідь Олександр Подципко.

Гойдалки й каруселі час від часу зношувалися, і Олександр Подципко лагодив їх власноруч.
Олександр з односельцями облаштували зону відпочинку на річці Самарі.
За ініціативи О.Подципко в селі встановили нову автобусну зупинку.

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Оцените статью:
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (Пока оценок нет)
Загрузка...

Тоже интересно!

Евгения Громова стала чемпионкой области по шахматам

С 21 по 25 сентября 2020 г. в шахматно-шашечном клубе им. И. С. Уриха (г. …

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: