Вівторок , 5 Липень 2022
Головна / Новини / Суспільство / Зібрали понад 1 млн гривень

Зібрали понад 1 млн гривень

Зібрали понад 1 млн гривеньТренер-волонтер з однодумцями допомагають армії і переселенцям.

«Що потрібно для перемоги України? Працювати. Робити, що вмієш та допомагати іншим», – каже Дмитро Калагін. У мирний час він навчав павлоградських хлопців та дівчат боксу. З перших днів повномасштабного вторгнення Росії в Україну активно включився у волонтерську роботу. А згодом вступив до Добровольчої української армії у медичний батальйон Госпітальєри.

Дмитро – павлоградець. Його мати – Світлана Калагіна – працює бухгалтером у ДТЕК Сервіс на Павлоградському енергопідприємстві. Батько – Костянтин – багато років за кермом авто. Молодший брат Денис навчається у школі та бере приклад зі старшого брата – займається спортом і має активну життєву позицію.

– Дмитре, у Павлограді багато людей знають тебе як небайдужу, принципову людину, яка пропагує спорт та здоров’я. Розкажи про своє життя до 24 лютого.

– Зараз мені 25 років, і у моєму свідомому житті завжди був спорт. Хоча саме як професію обрав тренерську діяльність не одразу. Після 9-го класу вступив до технікуму, де три роки навчався обробці металу. Потім покинув це, отримав розряд кухаря. Шукав себе, пробував, що цікавило. Паралельно займався спортом. У 16 років почав вчитися дзюдо у відомого тренера Олександра Венгера, у 18 – пішов у «Шкіряну рукавичку» до Ігоря Мацюка.

 

Зібрали понад 1 млн гривень
Дмитро Калагін працював тренером з боксу у ФСК ім. Шкуренко.

 

Після року занять боксом у Ігоря Анатолійовича вже мав певні навички і допомагав тренеру. Добре знаходив спільну мову з дітьми. Згодом почав тренувати сам, здобув спеціальну освіту. До останнього часу працював тренером з боксу в одному із залів ФСК ім. Шкуренко. До речі, завдяки благодійним зборам, що оголосив у соцмережах на своїх сторінках, вдалося зібрати спочатку 10 тис. грн. На ці кошти замінили у спортзалі три вітражні вікна. Потім зібрали ще 30 тис. грн і придбали мати. Ну, а місяць тому мене скоротили. Розумієте, я завжди відкрито відстоюю свої погляди…

– Отже волонтерство для тебе справа не нова. Чому вирішив займатися цим з початку повномасштабного російського вторгнення?

– Так сталося, що є багато людей, які знають мене давно та довіряють. Через проблеми з зором потрапити до війська можу лише у 5-6 чергу. Тому вирішив, що більше користі принесу саме як волонтер та медійна особа. Тим паче, що й до цього вдавалося збирати кошти та займатися благодійністю. Наприклад, маю багато друзів серед військових. Завжди був радий підтримати їх. Збирав гроші, щоб організувати змагання для наших воїнів, учасників АТО в пам’ять про загиблих. Тому з 24 лютого ми з командою включилися в роботу. Ну, як «командою» – це десяток близьких друзів, однодумців, які допомагають в усьому – хтось розвозить продукти, інші працюють в інтернеті – шукають необхідні речі, або контакти фондів, куди я надсилаю запити. Я несу за все відповідальність. За цей час нам вдалося зібрати вже понад 1 млн гривень допомоги.

 

Зібрали понад 1 млн гривень
Нещодавно у центрі Павлограда на одній із будівель з’явилося графіті на підтримку бійців «Азову». Його намалювали Дмитро Калагін разом зі своїм другом-художником із Дніпра.
«Серед азовців, які на той час знаходилися на «Азовсталі», а зараз – у російському полоні, багато хлопців із Західного Донбасу. Дуже хотів їх підтримати, щоб про них не забували. Вирішив зробити це ось так. Ескізу не було, малювали у стилі фрістайл – є такий напрям у графіті, коли зображуєш те, що відчуваєш у моменті. Приємно, що містяни позитивно оцінили роботу. Сподіваюся, вона стане прикладом для інших, і такі ініціативи продовжаться», – каже Дмитро.

 

– Кому саме і як допомагаєте?

– Обрали три напрями. Перший – це, звісно, наші військові. Більшість друзів та знайомих закріплені за 98-м батальйоном сил територіальної оборони «Азов» Дніпро. Тому зосередили допомогу передусім на них. Другий напрям – вимушені переселенці. Третій – місцеві мешканці, які потрапили у скруту. Якщо мова йде про дві останні категорії – кошти витрачаємо на закупку продуктів харчування, засобів гігієни та медикаментів. Ліки, треба сказати, чи не найбільша стаття розходів. Адже на одну закупку за списком бабусі-біженки витрачаємо 500-800 грн. А таких бабусь по півсотні лише у двох гуртожитках міста, де мешкають переселенці. Намагаємося забезпечити найбільш нагальні потреби – хоч потроху, але усім. Окрім того, допомагаємо у «позаштатних» ситуаціях. Наприклад – придбати матеріали для ремонту пошкодженого вибухами майна.

Щодо військових – тут допомога різна. Це і продукти, і спорядження, засоби зв’язку, ті ж цифрові рації, оптичні прилади, плитоноски, якісне взуття. Каремати та запасна форма – зношуються дуже швидко, потрібні завжди. Є й замовлення, які відхиляю. Наприклад, пішла хвиля, коли усі просили тепловізори. Насправді, вони вкрай необхідні лише тим військовим, які перебувають у безпосередній близькості від ворога. Тому декому доводилося відмовляти. Але обов’язково пояснюю, чому. Усі ставляться з розумінням.

 

Зібрали понад 1 млн гривень
Дмитро з друзями допомагають вимушеним переселенцям та місцевим мешканцям, які потрапили у скруту.

 

– Чи відрізняється волонтерство чотири місяці тому і зараз?

– Так, відрізняється. Спочатку все трималося виключно на довірі до мене та репутації, яку зміг до цього часу здобути. Наприклад, ми самі збирали аптечки, які передавали бійцям. Згодом нас уже знали, довіряли, і передали готові аптечки, вартість яких ми навряд чи змогли б окупити збором коштів. Пізніше у мене з’явилася можливість робити запити на допомогу офіційно. Тобто не просто телефоную від себе, а вже від імені військової частини прошу надіслати мені зразок, а я зроблю офіційний запит, з печатками. Вступив до лав Української добровольчої армії в батальйон Госпітальєри.

Зараз рівень допомоги знизився у порівнянні з першим днями війни. Тоді у людей було емоційне піднесення. Усі намагалися підтримати, перерахувавши кошти. Але з часом війна стає звичною. На жаль, люди розслабляються, думають, що вже все закінчується, що все добре, починають вести світське життя… Хтось дізнається, що військові отримують зарплатню. А коли так, то хай, мовляв, купують усе самі. Але не все так просто. Усі необхідні для фронту речі потрібно дістати, замовити та доправити до військової частини. Наприклад, ту ж форму чи рації. На великі покупки явно грошей не вистачить.

Нині доводиться дедалі більше дзвонити, писати, стукати. Але ми не опускаємо руки.

 

Зібрали понад 1 млн гривень
Передусім волонтери зосередили допомогу на військових.

 

– Яким чином, на твою думку, усім нам діяти, щоб наблизити перемогу України?

– Працювати. Комусь – на економіку, на своїй звичайній роботі, іншим – волонтерити, військовим – робити свою справу. Кожен повинен розуміти, що саме від нього залежить багато.

Спілкувалася Ліна ЧЕРНИХ

 

 

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Оцените статью:
1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (Пока оценок нет)
Loading...

Теж цікаво!

Воюють ще й з посухою

Воюють ще й з посухою

У 2022 році на Дніпропетровщині відремонтували понад 480 км трубопроводів для зрошення полів. А ще …

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: